Економічне і політичне становище Японії на початок новітньої історії

Японія використала свою участь у Першій світовій війні на боці Антанти, щоб значно посилити свої економічні і зовнішньо­політичні позиції. Вона захопила німецькі колонії на островах Тихого океану і орендні території в Китаї.

Під час війни, скориставшись сприятливими обставинами, Японія суттєво розширила збут своїх товарів у Азії, Африці, Латинській Америці. Вигідна торгівля принесла величезні при­бутки концернам Міцуї, Міцубісі, Сумімото, Ясуда та ін. Так, капітал банку Міцуї за роки війни зріс у 5 разів, банку Сумі­мото - у 2 рази.

В 1914 р. золотий запас Японії оцінювався у 350 млн. ієн, в

1919 р. його вартість перевищила 2 млрд. ієн. Японія виступила кредитором країн Антанти і надала Англії, Франції та Росії (до Жовтневої революції) позики на суму 500 млн. ієн. Вона пере­творилася на серйозного конкурента на світовому ринку для

Великобританії та СІЛА.

Зросла економічна могутність японських монополій, які зба­гатилися за рахунок воєнних замовлень, а також дістали мож­ливість розширити виробництво товарів для збуту за кордон. Валовий національний продукт за 1914-1919 рр. зріс у 5 разів, з 13 до 65 млн. ієн. Продукція японської текстильної промисло­вості по вартості збільшилась майже в 4,5 рази, машинобудуван­ня - в 5,5 рази, металургії - в 6 разів і т.д.Незважаючи на економічне піднесення Японії внаслідок війни, народні маси країни переживали труднощі та зубожіння. Ціни на промислові товари підвищились на 120-300%, на продовольство -на 80-100%. Влітку І^ІІ? р. в Японії відбулися «рисові бунти» — масові народні виступи Дроти росту цін на основний продукт хар­чування широких верст? населення - рис. Загальна кількість їх учасників досягла 10 мли. чол. В них взяли участь робітники, селя­ни, ремісники, студенті». В 35 префектурах країни голодні люди громили рисові магазині, склади, будинки спекулянтів. Основною вимогою був продаж риру за доступними цінами. Почались сутич­ки повсталих із поліцією та військами, які тривали два місяці. Народні виступи мали стихійний і неорганізований характер і за­знали поразки. Близько 8 тис. чол. постали перед судами і були засуджені до страти, до тривалих строків ув'язнення і каторжних робіт. Власті заборонили будь-які публікації на цю тему.

Безпосередньо після закінчення світової війни Японія нама­галася закріпити свої здобутки. Паризька мирна конференція передала їй права на Каролінські, Маріанські і Маршаллові остро­ви, що належали Німеччині, і на китайську провінцію Шаньдун.

Японія взяла активну участь в антирадянській інтервенції на Далекому Сході. Вона претендувала на російські території, на особливі права і привілеї в Росії. Її розрахунки не виправдалися через поразку антирадянських сил.

Боротьба між демократією і авторитаризмом у 20-х роках XX ст.

Головним завданням у внутрішній політиці було ослаблен­ня соціальної напруги і досягнення стабільності. В політичному плані Японія була конституційною монархією. При владі стояли консервативні буржуазно-поміщицькі партії, які захищали інте­реси фінансової олігархії, великої буржуазії, поміщиків, генералі­тету. В уряді важливі пости займали ставленики концернів, пред­ставники мілітаристських кіл.

У 1919-1925 рр. в Японії точилася боротьба за ослаблення жор­сткого контролю держави над суспільством, за демократизацію гро­мадського життя. Студенти, інтелігенція, дрібна буржуазія, робітни­ки створювали політичні партії, товариства, спілки ліберальної, соці­алістичної, комуністичної, анархістської спрямованості. Як прави­ло, вони існували недовго і заборонялися властями під різними на­думаними, навіть безглуздими приводами. Кілька разів проти лівих організацій та їх діячів проводилися репресивні кампанії.

Великого розмаху набув рух за загальне виборче право. Після масових демонстрацій у Токіо в 1919 р. був прийнятий закон про зниження майнового цензу на виборах у парламент. Це при­вело до збільшення кількості виборців з 1,5 до 3 млн. чол. (прикількості населення 56 млн. чол.). В 1925 р. парламент прийняв закон про загальне виборче право для чоловіків. Закон визна­чав віковий ценз для виборців - ЗО років і Денз осілості - 1 рік, що збільшувало кількість виборців до Ї.З млн. чол. Цей закон відповідав інтересам буржуазії, бо давав їй можливість потісни­ти в державному апараті військово-феодальні елементи. Закон

набирав чинності в 1928 р.           І

Одночасно був прийнятий і набрав чинності негайно закон про захист громадського спокою, який с'гіали називати «законом про небезпечні думки». Він визначав покарання через тюремне ув'язнення строком на 10 років для членів організацій, які ста­вили за мету зміну існуючого ладу або ліквідацію приватної власності. Закон часто застосовувався проти демократичних сил.

У 1927 р. до влади прийшов кабінет генерала Танака, голов­ним завдаяням якого стало проведення «твердого курсу», «кур­су броньованого кулака» у внутрішній і зовнішній політиці.

25 липня 1927 р. Танака подав імператору меморандум -програму завоювання японським мілітаризмом світового пану­вання. «Заради самозахисту і заради інших Японія не зможе усунути труднощі в Східній Азії, якщо не буде проводити по­літику «крові й заліза», - говорилось у меморандумі. Він перед­бачав захоплення Маньчжурії, Монголії, Китаю, Індії, країн Півден-но-Східної Азії, ряду територій СРСР. «Після цього, - писав Та­нака, - ми повинні розгромити СІЛА».

Всередині країни кабінет Танака спрямував свій удар проти демократичного руху. В березні 1928 р. в ЗО префектурах були заарештовані понад 1 000 членів робітничо-селянської партії. Ліги пролетарської молоді, лідерів профспілок. Через рік ці органі­зації були'заборонені.

Танака вимагав від парламенту внести до «закону про не­безпечні дуійки» положення про смертну кару. Парламент відхи­лив вимогу генерала, але він домігся призначення смертної кари за «небезпечні думки» імператорським указом.

Політика кабінету Танака означала наступ реакційних сил і

японського мілітаризму.

Військові путчі 30-х років XX ст. Встановлення мілітаристського режиму

Світова економічна криза 1929-1933 рр. завдала відчутного удару по господарству Японії і стала поштовхом до активізації її агресивної зовнішньої політики. Всередині пануючих класів посилились суперечності. Дрібна й середня буржуазія не витри­мувала конкуренції з монополіями і розорялась. Японські мо­нополії поділялись на «старі» та «нові» концерни. До «старих» належали концерни Міцуї, Міцубісі, Сумімото. «Нові» концерни виникли в роки Першої світової війни у військових галузях промисловості і мали тісні зв'язки з мілітаристськими колами. Їх слабкою стороною'була відсутність достатньої фінансової бази і залежалежність у фінансовому відношенні від «старих» кон­цернів. І «старі», і «нові» концерни були зацікавлені у фаши­зації країни і в зовнішній експансії.

З «новими» концернами був тісно пов'язаний середній і мо­лодший офіцерський склад японської армії, так зване «молоде офіцерство»; Пі люди переважно походили з дрібнобуржуазних верств, які особливо страждали від труднощів кризи, і виражали їх настрої. Воєнщину також не задовольняла модернізація армії, під час якої було скорочено кілька тисяч офіцерів, а решті змен­шено платню. Вона вважала, що парламент і партійні уряди не здатні проводити ефективну зовнішню і внутрішню політику.

Виник союз «молодого офіцерства» і «нових» концернів, який являв собою японський різновид фашизму. Його соціальну основу складали дрібнобуржуазні верстви. Низовими осередками фа­шистського руху були націоналістичні організації, чорносотенні групи, гангстерсько-терористичні товариства, в тому числі і в армії. Так, офіцери з центрального апарату армії створили таємне «То­вариство цвітіння вишні», яке виступало за встановлення військо­вої диктатури, загарбання Маньчжурії і Монголії. Дуже агре­сивно себе поводила Група імператорського шляху. «Молоде офіцерство» висунуло такі програмні вимоги: вірність імперато­ру, розпуск парламенту, обмеження діяльності «старих» концернів, завоювання «життєвого простору» в Східній і Південно-Східній Азії. З початку 30-х років «молоде офіцерство» постійно влаш­товувало змови і терористичні акти.

В травні 1932 р. «молоді офіцери» організували перший фа­шистський путч. Вони вбили прем'єр-міністра Інукаї, здійснили напад на управління поліції, кинули бомби в приміщення банків, штаб-квартири «старих» концернів. У керівників путчу знайшли список осіб, яких путчисти збиралися вбити. Це були відомі пар­ламентарі, діячі політичних партій, представники «старих» кон­цернів. Виступ був придушений, але він мав серйозні наслідки для парламентаризму. Фашистські елементи домоглися змін на свою користь у порядку формування уряду. З 1932 р. і до капіту­ляції Японії в 1945 р. він формувався виключно з представників воєнно-бюрократичних кіл і називався «надпартійним кабінетом». «Старі» концерни висували свого представника на пост міністра фінансів, а «нові» концерни - на пост військового міністра.

У лютому 1936 р. відбувся другий путч «молодого офіцер­ства». Змовники захопили парламент, військове міністерство, головне управління поліції. Були вбиті недавній прем'єр-міністр адмірал Сайто, міністр фінансів, головний інспектор військового навчання. Прем'єр-міністр Окада врятувався випадково. Цент­ральні райони Токіо три дні знаходились в руках путчистів, але їх не підтримали ні Токійський гарнізон, ні населення. Цей ви­ступ «молодого офіцерства» також був ліквідований.