Крито-мікенська цивілізація.

Крито-мікенська цивілізація

Це період від ІІІ-ІІ ст. до н.е до 12 р. до н. е. Першим вогнищем Європейської Цивілізації виникло на о. Крит. В ті часи люди вважали його «батьківщиною Зевса» і він фігурував в міфах. Лише у 1900 р. британський археолог Артур Еванс розпочав розкопки неподалік селища Кнос, де ним було відкрито Кноський палац. Еванс поділив історію Криту на 3 великі періоди:

• Ранньомінойський;
• Середньомінойський;
• Пізньомінойський.

Жителів стародавнього Криту Еванс назвав мінойцями. Вони були різновидом пелагів, які змішалися з ахейцями. Для зародження цивілізації на острові були досить сприятливі умови: родючягрунти, клімат, вихід до моря. Перші державні утворення зявилися на Криті на поч. ІІ тис до н. е. Центром кожної держави ставав палацовий комплекс. Приблизно у 18 ст. до н.е. на Криті спалахнула міжусобна боротьба, переможцем з якої вийшов Мінос. Кноський палац став столицею об’єднаної критської держави. Офіційним титулом володаря острова був басилей. Обожнення царя проявлялося у сакралізації його влади та особи. Селяни жили окремими общинами, кожну з яких очолював т.зв.керосій. Ремісники вважалися напівзалежними, вони обслуговували потреби власників палацу. На острові були і раби. Мешканці о. активно займалися землеробством, скотарством, садівництвом, виноградарством. Найпоширенішими галузями ремесла були: гончарна справа, металообробка, ткацтво та виготовлення одягу з вовни (практикували стиль міні), кораблебудування. У палацах було налагодженно водопостачання та каналізація. Люди активно торгували, особливо з країнами давнього сходу. У якості грошей використовувалися металеві злитки. Володіючи потужним флотом володарі Криту вели агресивну зовнішню політику, головним вектором якої був р-н Егейського моря. Домінування на морі називалося таласократією.

Приблизно у 15 ст. до н.е. розквіт критської цивілізації був припинений внаслідок виверження вулкану на о. Фера. У 14 ст. життя на о. відновилося але колишньої могутності так і не досягло. У 12 ст. до н.е. тут зявилися дорійські племена, які знищили залишки критської цивілізації.

Другим вогнищем давньогрецької цивілізації стали стародавні Мікени. Творцями цієї цивілізації були як пелаги так і ахейці. У 1868 р. німецький археолог Генріх Шліман почав розкопки мікенського поселення, яке згодом було майже повністю розкопано. Вхід до Мікен називають Левячими воротами, оскільки він прикрашений скульптурами 2 левів. Правитель носив титул ванакар. Він володів величезним земельним наділом,який називався теменос. Селяни жили окремими поселеннями і були особисто вільними. Ремісники також були напівзалежними, жили у поселеннях і працювали за їжу. Кількість рабів була мінімальна. Існувала приватна (кікімена) та колективна (кекемена) власність. Також займалися землеробством, скотарством, садівництвом, виноградарством. Ремесло: гончарна справа, металообробка, ткацтво та виготовлення одягу з вовни. Ахейці вели досить жваву торгівлю як у своєму середовищі так і у зовнішньому світі. Гроші – металеві злитки. Торгівля супроводжувалась пірацтвом. Вони здійснили агресію проти Трої і захопили її (1240-1230 р до н.е.). У 12 ст. до н.е. ахейці приєдналися до народів морів і здійснили напад на Близький Схід.

Великим здобутком крито-мікенської цивілізації було винайдення письма прибл. На межі ІІІ-ІІ ст.. до н.е. Приблизно у 12 ст. до н.е. винайдено лінійне письмо А (кожний знак означав окремий склад). У 15 ст. зявилося лінійне письмо В (кожне слово відокремлювалося). Писали чорнилами. Існує наука яка займається дешифруванням крито-мік. надписів – мікенологія. Існували професійні поети – аеди.

Релігія була політеїстична. Місце проживання богів – г. Олімп.Очолював пантеон верховний бог Зевс.

Покійників ховали у кам’яних гробницях.