Кобза і бандура в українській культурі.

Символом музичної національної культури стала кобза-бандура. Струнний інструмент кобза згадується у писемних джерелах польських хроністів XVI ст., але зрозуміло, що він виник набагато раніше. Польські хроністи писали, що козаки здатні до таких штук, які годі собі уявити: "стріляли, співали і на кобзах грали". Щодо походження кобзи-бандури, то є різні погляди, зокрема, що цей інструмент прийшов до нас зі Сходу. Гнат Хоткевич вважав кобзу автентичним українським інструментом. Можливо, обидві версії мають раціональне зерно. Про певні паралелі й аналогії може свідчити факт виконання кобзарями пісень-дум. Східні мелодії бринять у манері виконання дум, історичних пісень. Але й справедливе твердження Гната Хоткевича, що вспецифічних умовах буття українців створено само. Путній Інструмент, що став славою українською мистецтва. Кобзарями були переважно сліпі мандрівні музиканти, про яких писав Тарас Шевченко. З великої любові і розуміння значимості мистецтва для збереження народу, його духу й волі поет назвав свою збірку віршів "Кобзар". Звичайно, що кобза пройшла певний еволюцій­ний шлях до фабричної бандури, яку до 30-40-х років XX ст. виготовляли самодіяльні талановиті майстри, музиканти. Вчені вважають, що розквіт кобзарського мистецтва припадає на XV—XVII ст., хоча відомостейпроцей період не так багато. Але значна кількість дум та історичних пісень, фольклорних творів свідчить про велику популярність кобзарського мистецтва. Більше писемних відомостей про кобзарів XVIII—XIX ст. Є чимало згадок, що у XVIII ст. багато українських кобзарів жило при імператорському дворі, тішачислух вельмож. Виступали вони у Петербурзі, Москві, містах України. Відомі згадки про цехові об'єднання кобзарів. У XIX ст. існували спеціальні кобзарські школи на Чернігівщині, Полтавщині, Харківщині. Щоб стати мандрівним бардом-кобзарем, необхідно було вивчити основний репертуар, продемонструвати своє мистецтво перед старшими кобзарями і тоді отримати диплом "визвілку". Кобзарі зобов'язувалися дотримуватися звичаїв свого братства. Бандуристи знали дуже багато пісень, танцювальних мелодій на історич­ну тематику. Багато звісток і про те, що у XIX ст. кобзарі користувалися пошаною у селян, але їх переслідували, били, заарештовували царські жандарми за кра­мольні пісні. Ще на початку XX ст., за даними досліджень, було в Україні близько трьох тисяч сліпих мандрівних кобзарів і лірників. Але вже в середині 50-х роківзалишилися одиниці,1932 – В Харкові з’їзд кобзарів. З’їхалося декілька тисяч кобзарів. Усі були розстріляні. Бандура була більш поширена на Лівобережжі, а на Правобережжі панувала ліра - своєрідний струнний інструмент, в якому поєднуються смичкові й клавішні механізми. Лірниками також були мандрівні сліпі музиканти жебраки.