Церква і великокнязівська влада. “Йосифляни” і “Нестяжателі”.

Звільнення від татаро-монгольської залежності та утворення територіальної держави позитивно позначились на економіці Північно-Західної Русі, викликало господарське та економічне піднесення. У цей період церква володіла величезними земельними угіддями, активно розвивала господарську діяльність. З кінця XV ст. зростає її втручання в політичне життя держави. Політика великих князів, незадоволених постійним зростанням економічної та політичної міці церкви, була спрямована на обмеження її могутності. Ці ідеї знайшли відображення в ученні про «нестяжательство». На Соборі 1503 р. нестяжателі підтримали пропозицію великого князя про ліквідацію церковного землеволодіння.

Їм протистояли прибічники збереження чинної церковної системи. Спершу вони називалися «стяжателями», потім – «йосифлянами» (за іменем їх ідеолога Йосифа Волоцького. Йосифляни та нестяжателі по-різному уявляли собі ідеали чернецького служіння та співвідношення духовної та світської влади.

Нестяжателі – прибічники особливого напрямку релігійно-політичної думки. Основними їхніми ідеями були:

• ідеал чернецького устрою – ранньохристиянська община;
• відторгнення від церкви усіх багатств, позбавлення її права володіння населеними землями;
• приватної власності у монастирів бути не повинно: накопичення багатства неможливо виправдати навіть благими цілями.

Основоположником цього вчення був Ніл Сорський. Про його біографію відомо небагато. Він здійснював паломництво в Палестину, Константинополь, на Афон. Між 1473 та 1489 заснував скит на р. Сорі.

Найбільш докладно погляди нестяжателей на співвідношення церковної та світської влади передані працями Максима Грека (Михаїла Триволіса): «Слово о неизглаголанном божием промысле», «Послание к благоверному царю и великому князю Иоанну Васильевичу всея Руси» та ін. Він стверджував, що духовна та світська влада мають бути розділені, кожна з них має право на свою сферу діяльності, що визначає допустимі лише для неї заходи впливу.

Значну увагу Максим Грек приділяв законним способам походження влади – спадковий та виборний, коли у виборах беруть участь прості люди. Форма правління більш бажана, за Греком, та, за якої цар управляє підданими «в синклитских сонетах царских», у складі яких бояри та дворяни (тобто певною мірою станово-представницька монархія. Перераховуючи обов’язки царя, Максим Грек повторив такі положення, як: дослухатись до порад мудрих радників та духовенства, захищати та влаштовувати життя підданих на підставі добрих законів (правда – закон, неправда – порушення закону, правове свавілля).

Йосифляни. Основні ідеї:

• збереження існуючих порядків та всіх форм церковної організації та її економічного становища;
• необхідність збільшення («стяжіння») церковного майна, що дозволить церкві найбільш успішно реалізовувати одне з головних завдань – творити «благі справи»: будівництво монастирів, утримання кліру, допомога нужденним;
• визнання особистого «нестяжіння» монахів.

Ідеолог «стяжателів» - Йосиф Волоцький. Керував йосифлянською духовною партією, члени якої займали ключові пости в церкві, волоцькі ченці брали участь у хрещенні майбутнього царя Івана IV, виступали головними обвинувачами на процесах Максима Грека і Феодосія Косого (ідеолога єресі феодосіанства). До йосифлян був близький чернець Філофей, що сформулював і обґрунтував концепцію "Москва - третій Рим".

Основні твори: "Послання різним особам", "Духовна грамота", "Слова антиєретичного змісту" (наприклад, Слово проти єресі новгородських єретиків), які потім були зібрані у збірку під назвою "Просвітник".

Позиція йосифлян стосовно царської влади не була постійною. Спочатку йосифляни виступали прибічниками ідеї панування духовної влади над світською. Правитель, на думку Йосифа Волоцького - земна людина і простий виконавець Божої волі, тому йому слід віддавати лише "царську честь, а не божественну". Якщо на троні затверджувався тиран, то покорятися йому не слід. Подальше зближення Волоцького з великим князем Іваном III призвело до зміни його поглядів на природу великокняжої влади: визнаючи, як і раніше, її божественне походження, він уже заявляє про необхідність підпорядкування правителеві всіх інститутів держави і церкви. Єдине обмеження влади государя - неприпустимість виходу за межі Божих і державних законів.

Царська влада підтримала “йосифлян”. Натомість Йосиф Волоцький висунув ідею божественного походження царської влади.

Стоглавий собор 1551 р. (його рішення було записано у 100 розділах) закріпив право церкви володіти землями. Проте Іван IV зумів домогтися положення, за яким нові землі церква могла отримувати лише з дозволу царя, і цим підняв авторитет своєї влади.

На відміну від Західної Європи, де королі корилися владі Папи Римського, у Московському царстві церква визнавала владу царя.