конспект лекций, вопросы к экзамену

Перетворення Росії в абсолютну монархію.

АБСОЛЮТИЗМ — (від лат. аbsolutus — необмежений) — фор¬ма правління державою, за якої верховна влада належить од¬ній особі (царю, імператору, королю). Процес становлення абсо¬лютизму — тривалий і складний. Розклад середньовічних феодальних станів, ослаблення їх політичної ролі, міжстанова і внутрішньостанова та класова боротьба були передумовами ви¬никнення абсолютизму.

Абсолютна монархія є такою формою правління , коли монарху юридично належить вся повнота державної влади в країні. Його влада не обмежена будь-яким органом , він ні перед ким не відповідає і нікому у своїй діяльності не підконтрольний.

Перехід від станово – представницької монархії до абсолютної почався у 17 столітті і завершився у 18 в часи правління Петра І, коли виникло не тільки фактичне, а і юридичне оформлення необмеженої влади монарха у Росії, були створені політичні  інститути, на які він спирався: регулярна армія, флот, бюрократичний апарат управління, поліція, централізована фіскальна система + реформи в економіці та культурі. Все це відбулося у порівняно короткий термін – трохи більше 20 років.

Активно використовувався досвід зарубіжних країн.

Відбулося юридичне оформлення необмеженої влади монарха. У 1716 році він виклав свої погляди на характер царської влади у Воїнському уставі: «цар нікому на світі про свої справи відповіді давати не повинен, але і силу і владу має свої землі, як християнський государ, по своїй волі і благодумці управляти». У 1721 році він прийняв титул імператора, а у наступному році видав Устав про престолонаслідування, законодавчо закріпивши за монархом право призначати на власний розсуд спадкоємців престолу.

Петро І, як і його попередники, використав теорію божественного походження царської влади для посилення її необмеженого впливу. Посилання на це були включені у Духовний регламент: «Монархов власть есть самодержавная, которым повинностям сам Бог за совесть повелевает». Крім того, він активно використовував також норми «природнього права» для ідеологічного обґрунтування власних дій.

Петро І активно використовував ідею про державу як про творця «спільного блага» для ідеологічного обґрунтування проведення політичної централізації держави.

Духовний регламент 1721 р. – акт, в якому визначався статус Православної Церкви в державі. Автором Духовного регламенту був єпископ Феофан Прокопович.

Згідно з Регламентом замість патріаршества, яке викликало у царя побоювання щодо втручання духівництва в особі патріарха у його реформаторську діяльність, засновувалася Духовна Колегія. У ній зосереджувалося духовне управління.На вимогу духівництва Духовну Колегію незабаром перейменували на Синод. Главою церкви в Росії було оголошено царя.

 

21.02.2015; 20:00
просмотров: 175