Основні ідеї В.Б.Антоновича щодо історії України 14-17ст.

Розділяє історію України на Литовську та польську добу. Спростовує тезу, що після монголо-татарської навали українські землі були спустошені. І про втрачення Києва його політичного значення, період політичного безсилля для Києва завершився в XIVст., із входженням його до складу ВКЛ. Спростовує тезу про Гедимінові походи .Позитивно ставиться до  Володимира Ольгердовича. В цей час руське населення ВКЛ активно впливає на усі сфери життя в державі: поширюється православ’я, руська мова стає державною, великі князі набирають старих традицій управління. Негативно оцінює діяльність Ягайла через те що він проводив пропольську політику. Оцінює діяльність Ягайла та його наступників як направлену на ополячення та окатоличення  українського населення.

Вони хоч не змогли змінити національні риси народу, але загальмували його природний розвиток і змусили на самозахист в внутрішній боротьбі усі кращі сили народного духу. В результаті цього Вільно перетворилося на центр адміністративно – колонізаційної політики уряду. Після цього руська партія зосереджується в Києві і знаходить на українських територіях підтримку. Київська земля отримує значення опори руського народу. Боротьбу за національне самозбереження починають князі литовсько – руського походження. Брат Ягайла Скиргайло який був проголошений київським князем не зраджує старим традиціям і зберігає за Києвом його важливе значення. За правління Вітовта київська земля втрачає на час значення центру руської партії. Позитивно оцінює діяльність наступника Вітовта Свидригайла. Він був представником руської партії. Після його поразки представники руських земель брали участь у зговорі проти князя Сигізмунда. Після цього відбувається проголошення київського князівства на чолі з представниками роду Олеговичів. Вони відзначилися своєю відданістю та православ’ю руському народу. Намагаючись відновити значення руських земель у ВКЛ представники роду виставлялися на роль намісників польського короля  у Литві за що врешті решт були позбавленні своєї вотчини. Змову князів 1481р. та повстанням Михайла Глинського називає останньою  спробою руських князів відновити керівну роль руських земель у ВКЛ.

Це пояснює що удільно федеративні ідеали стали анахронізмом. Князівська партія зіткнулася з  байдужістю інших прошарків населення. Ці події називає поразкою у першому акті боротьби українських земель з польським впливом. Серед станових груп на сер. ХVI ст. називає бояр,  селян, землян, міщан та козаків. Бояри – представники колишніх князівських дружинників, які з часом втратили своє значення порівняно із «землянами» (шляхта). Появу козацтва пояснює як переселення людей на незайняту прикордонну смугу на Пд. ВКЛ, де вони отримували пільги. Колонізаційні процеси активно підтримуються місцевими старостами, особливо Черкаським та Канівським. Старости при відсутності землян оцінювали прийшле населення, як єдиний засіб захисту своїх територій.

З кінця XV ст. вони перетворюються в окремий стан козацтво. Саме козаки після Люблінської унії 1569р. виступали захисниками української самосвідомості. Позитивно ставиться до хмельницького.шляхта-руське походження.селяни поступово закріпачуються.органічна не державність укр..народу.вважав,що після монгольської навали життя продовжувалося нормально.звинувачував у всьому польщу.не підтримував люблінську унію.всі праці пронизливі національною ідеєю