Придворна служба

Мечник — чин князівського двора, головним обов’язком якого була судова служба. Він був присутнім під час допитів, на яких підозрюваних піддавали тортурам і отримував за це 5 кун. Крім того, мечникам доручали вести дипломатичні переговори, так, у 1147 р. Андрій Боголюбський відправив свого мечника послом до Ростиславичів.

Печатник — чин князівського двора, відомий з першої половини XIII ст. Як випливає з літописів, печатники походили з іменитих людей і однаково добре володіли як пером, так і мечем. З XVII ст. посади печатників обіймають виключно дяки, а з другої пол. XVII ст. — думні дяки, що керували Посольським і Друкарським приказами. Печатника у документах записували після ловчих і сокольничих, але перед іншими думними дяками.

Зброяр — російський придворний чин приблизно з XVI ст. До його обов’язків належало завідування “казенною оружейною палатою”, тобто царською збройовою казною. У придворній ієрархії ця посада вважалася дуже високою і на неї призначали окольничих або бояр. Із восьми відомих за списками зброярів — четверо були князями.

Із заснуванням у XVII ст. Оружейного приказу обов’язки зброяра розширилися: будучи начальником приказу, він не тільки зберігав зброю, а й піклувався про її виготовлення і закупівлю. Лжедмитрій І установив у 1605 р. посаду великого зброяра.

Постільник — чин російського князівського, а потім і царського двора, що відав “державною постіллю”. З кінця XV ст. постільник отримував певне місце в ієрархії придворних чинів безпосередньо за зброярами. До обов’язків постільника входило також завідування всією “постільною скарбницею” князя (ікони, хрести, золотий і срібний посуд, плаття), а також нагляд за шиттям плаття і білизни, внаслідок чого у підпорядкуванні постільника були майстерні з їх виготовлення.

Постільник був найближчим слугою князя: спав з ним в одній кімнаті, ходив у лазню, супроводжував в урочистих випадках, спостерігаючи, щоб стілець, лавочка під ноги та інші необхідні речі государя завжди були до його послуг. У його розпорядженні перебували стряпчі і спальники. Посада його була виключно приватною, домашньою. Хоч близькість до государя і надавала постільникам великого значення і вони часто могли впливати на князя, родовиті бояри, проте, не претендували на посади. 3 16 прізвищ, члени яких були постільниками в перші 150 років існування цієї посади (до 1645 р.), піднеслися тільки два прізвища — Волинських і Годунових. Після 1645 р. А.І. Анічков і Г.І. Ртищев здобули звання думних дворян, а М.А. Ртищев отримав звання окольничого, І.М. Язиков — окольничого боярина. Іноді постільничий призначався і ратним воєводою — І.М. Вешняков у 1554 р.

Спальник — придворний чин у Російській державі в XV—XVII ст. Вони перебували у підпорядкуванні постільничого. Чергували в кімнаті государя, роздягали й одягали його, супроводжували під час поїздок. Зазвичай спальниками були молоді люди знатного походження.

Кравчий (крайній) — придворний чин Московської держави, уперше згадується на початку XVI ст. Служив государю за столом під час урочистих обідів. У його віданні були стольники, які подавали страви. Крім нагляду за питвом та їжею, на кравчого покладалися обов’язки щодо розсилки в дні урочистих обідів їжі і напоїв із царського стола до дому боярам та іншим чинам. На посаду кравчого призначали представників найбільш знатних родів. Строк служби кравчого не перевищував 5 років. У списках їх записували після окольничих.

Сокольничий — чин князівського двора, відомий з 1550 р., який відповідав за соколине полювання, а іноді й усіх установ військово-князівського полювання (посада сокольничого завжди поєднувалася з посадою ловчого). У сокольничі призначалися звичайно люди неімениті, але бувало, що згодом вони отримували звання окольничого і навіть боярина. Останнім сокольничим московських царів був Гаврило Григорович Пушкін. З 1606 р. на цю посаду не призначали. Сокольничих і навіть їх рядових помічників нагороджували маєтками і вони могли мати селян.

Ловчий — чин князівського двора. Ловчі були не тільки мисливцями, супутниками князя на полюванні, а й виконавцями його різних доручень, у тому числі й дипломатичних. У ловчі призначали людей неіменитих, але деякі з них згодом дослужувалися до звань думних дворян, окольничих і навіть бояр. Наприклад, Нагіє і Пушкіни досягли боярства.

Дворецький — один із дворових людей російських князів і московських царів. Із розвитком приказного строю дворецький у XVII ст. перетворюється в начальника приказу Великого палацу, у віданні якого перебували господарські двори: ситний, кормовий, хлібний, житній. Крім того, його обов’язком була служба государю за столом. На посаді дворецького в XVI—XVII ст. зазвичай були бояри або окольничі. З 1473 по 1646 р. у Москві завжди був тільки один дворецький; з 1646 р. це звання отримують одночасно 12 бояр; потім майже щорічно його дарують то одному, то декільком боярам відразу. У результаті посада боярина-дворецького перетворюється на почесний титул, оскільки приказом Великого палацу керував тільки один дворецький.

Двірський — більш давнє найменування дворецького, що безпосередньо походить від слова “двір”, як дворецький — від слова “дворец”.

Стряпчий — старовинний російський палацовий чин. Найменування запозичене від слова “стряпати”, тобто робити, працювати. У їхньому віданні були хлібні, конюшенні, кормові та інші двори. Число стряпчих при царському дворі досягало 800—900 осіб. Незважаючи на те, що це була одна з найнижчих посад у палацовій ієрархії, стряпчими ставали і представники князівських родин, зокрема Голіцини, Пронські, Рєпніни та ін. У XVIII — на поч. XX ст. так звався повірений у справах (адвокат), а також чиновник відомства прокурора, що стежив за правильним перебігом справи.

Конюший — придворний чин Російської держави XV — поч. XVII ст., начальник Конюшенного приказу, у віданні якого були табуни коней, придворні конюхи, а також маєтки, відведені для утримання царських табунів. З XVI ст. посада конюшого пов’язана з організацією кінного війська. Конюший також фактично очолював Боярську думу, активно брав участь у дипломатичній і воєнній діяльності, інколи очолював уряд (І.Ф. Овчина-Телепньов, Б.Ф. Годунов). Останнім конюшим був М.Ф. Нагой, після якого конюшенне відомство перейшло до ясельничого.

Ясельничий (від “ясла” — ящик для корму худоби) — придворний чин і посада в палацовому господарстві й управлінні Росії XV — кін. XVII ст. У XV—XVI ст. ясельничий був помічником конюшого. Після скасування посади конюшого на початку XVII ст. та інших перебудов палацового відомства ясельничий очолює Конюшенний приказ, у віданні якого перебували табуни царських коней, а також царське полювання. З XVI ст. ясельничий входить до складу Боярської думи і за рангом вважається вищим за стольника.

Чашник, чашничий — посадова особа вищої князівської адміністрації Московської Русі з XIV ст., що керувала особливою палацовою установою, яка відала шинковими справами, а також бджільництвом. Палацові села, населені бортниками, були підлеглі чашникам у господарському, адміністративному і судовому аспектах. Чашники були найближчими радниками государя. У XVI—XVII ст. адміністративні функції чашників перейшли до Ситенного двора й у них залишився тільки почесний обов’язок прислужувати цареві на званих і святкових бенкетах.

Стольник — палацовий чин, відомий з XIII ст. Первинне призначення їх було служити за столом государя, подаючи йому блюдо і наливаючи напої в чаші, звідки інша їх назва — чашники. Чашники рязанського князя в XIV ст. входили, разом з боярами, до складу його Боярської думи. За столом московських государів стольники служили тільки в урочистих випадках, обов’язками їх було “столы сказывать”, тобто запрошувати до столу, “отпускать есть и пить”, тощо. Зазвичай кожний стольник завідував подачею окремих блюд, тому їх число було надзвичайно великим. Наприклад, у 1664 р. на обіді, даному царем Олексієм Михайловичем на честь англійського посла Чарльза Говарда, було 144 стольники.

Стольникам часто доручали виконання обов’язків постільника і сокольничого; під час прийому послів вони призначалися риндами; старших розсилали по воєводствах, а молодші несли службу в государевих полках і в містах при воєводах. Крім того, стольників призначали в прикази і посилали з різними дорученнями у судових справах. Тих, які служили государю в кімнатах, називали ближніми або кімнатними.

У списках “служилих людей” стольники займали п’яте місце після бояр, окольничих, думних дворян і думних дяків, перед стряпчими. Однак служити стольником було почесно, і серед них ми бачимо в основному представників вищої аристократії: князів Куракіних, Одоєвських, Голіциних, Рєпніних та ін.

Ринда — старовинне почесне звання царського зброєносця й охоронця (не було чином і не давало платні). Його давали молодим людям (рослим і красивим) із кращих родин, що перебували в чині стольника або стряпчого. Під час прийому іноземних послів ринди стояли по обидві сторони царського трону, з маленькими сокирами (стояти праворуч вважалося почесніше). У час війни ринди прямували за государем і несли його зброю. Кожний ринда мав у підпорядкуванні 1—3 підринд. Безпосередньо ринди підкорялися зброяру.

Ключник — за “Руською Правдою” мав те саме значення, що й тіун, тобто повний холоп, але разом з тим був першою людиною в домашньому господарстві пана, виконував обов’язки наглядача і судді. Крім того, він був відповідальний перед паном за інших холопів, цілував за них хрест, збирав податі і піклувався про збільшення прибутку, для чого роздавав панське срібло “в ріст” селянам; виконував в торгові операції від імені свого пана і купував для нього нерухомість і рабів. Ключник навіть мав власних рабів і дяків. У домі боярина XVI—XVII ст. ключник був головним розпорядником; завідував клітями (коморами) і всіма спорудами; тримав ключі, тобто був фактично домоправителем. Залежно від місця служби ключники отримували додаткове найменування: вогнищний, тобто домоправитель (від “огнище” — вогнище, дім); конюший — той, хто відає табунами коней і конюшнями; ратайний — той хто відає орними роботами (від “ратай” — орач); владичний (церковний) тощо.

При дворі московських царів ключник завідував столовими запасами, напоями і прислугою. Ключник дорожній — особа, що виконувала ці обов’язки під час подорожі.