Виникнення і розвиток історіографії доби феодалізму (X-XVII ст.)

1. Архаїчна міфологія та епос – попередники історичної думки.

Проходили в такі етапи:

Перші писемні пам’ятки в Стародавньому Єгипті 5 тис років тому. на першому місці – міфи. 1. Міфи й легенди виникають в первісно – общинному ладі, головними героями того часу – боги.

2. Героїчний епос – герої.

3. Записи на камнях, початок процесу встановлення історичної думки.

Найстаріший камень Єгипетський – Палермський, на ньому вирізано князів династії й розташовано у хронологічному порядку. В написах на каменях – царські діла.

4. Священні книги – вплив на історіографію середньовіччя:

- зв’язність та історичність викладу.

- увага до особи.

- тлумачення подій часто реалістичного характеру.

Так, Старий завіт – це своєрідний канал по якому в середньовічну історію ввійшли міфи про створення світу, всесвітній потом.

Окремі місця Біблії лягли в основу середньовічної історіографії провіденціалізму (хронограф 1512)

Запозичили періодизацію всесвітньої історії на 4 царства ( Вавілонське, Перське, Македонське, Римське).

У Греції й Риму панує в цей час філософський напрям прагматизму, там зароджується і поширюється ідея про закономірність розвитку людського суспільства. Жреці бачили 3 віки: богів, героїв, людей.

Середньовіччя від класичного прагматизму переходить до провіденціалізму, суть полягає в тому, що все що робиться це неважливо.

Аврелій Августин «О граде божьем» обґрунтував тезу, що історія розвивається за божим промислом. Ділить на 6 періодів:

• Від Адаму до потопу
• Від потопу до Авраама
• Від Авраама до царя Давида
• Від Давида до вавилонського полонення
• Від полонення до Христа
• Від Христа до Другого пришестя.

Отже, історична думка проходить такі етапи:

1. Антична міфологія.
2. Класична натур філософія.
3. Провіденціалізм.
4. Ренесанс.
5. Просвітництво.
6. Романтизм.
7. Позитивізм.

 

1. Пам’ятки історичної думки в давньоруській державі

Найпершим поширеним історичним джерелом є усна народна творчість: сказанія. Якісно новий період – літописний. Літописи, авторами були монахи. Жоден літопис, автор так чи інакше симпатизував комусь, завжди був елемент суб’єктивності. В Росії етнічні літописи існували до 17 ст., в Україні до 18 ст. В Грузії існували і в 19 ст.

10-18 ст. Новгородський літопис – відомості про все, в Москві створено загальноруські літописні збори. В 14 ст. виникає новий жанр – історична повість, перші повісті.

Поява писемних памятків літописи – це джерела історичні і разом з тим джерела історіографічні. Літописи – продукт епохи.

Історичні – тому що засвідчують історичну думку переказу, як то викладає автор.

Достовірність джерел, фактів – джерелознавство.

Історіографія – осмислення автором історичних фактів і зв’язку між ними.

Літописи виражали інтереси певних суспільних класів.

У Київській Русі – централізоване літописання.

В емпіричній Росії до 17 ст. існували літописи.

В етнічній Україні до 18 ст.

1. «Повість временных літ» памятка історичної думки періоду Київської Русі.

Нестор ніби узагальнював те, що було до нього. Він користувався попередниками.

Нестор довів літописання до 1173 р.

Шахматов вважає, що Нестор користувався такими попередніми літописами:

• Звід 1039 р.
• Звід 1073 р.
• Звід 1093 р.

Сільвестр довів до 1116 р.

Рибаков припускає, що були ще більш ранні зводи.

Найстарішим зводом був «Літопис Аскольда» 865-866 р.

Але найновіші дослідження скептично ставляться до останнього літописа.

Починається з Всесвітнього потому.

852 р. – перша дата у літописі, тут, він зазначає що в цей рік Русь напала на Цар-град.

Далі число – 862 р. Про проникнення варяг.

Джерела:

1. Візантійські хроніки (хроніка Георгія Амертоли, твір Никифора, житіє Василя Нового)
2. Південно-слов’янське сказаніє об обритеніе грамоты словен ской.
3. Усна народна творчість.
4. Тексти договорів Русі і Візантії.

У 14 ст. з’являється новий жанр – історичні повісті (тема одна, а далі історичний факт, + фантазія).

 

1. Галицько-Волинський літопис.

Оригінал не дійшов, текст дійшов у складі Іпатіївської редакції Повісті минулих літ.

Хронологічні рамки – 1201-1292 рр. Складається з кількох частин, автору нема.

Галицько-Волинський літопис демонструє нам той факт, що після розпаду Київської Русі літописання дробиться на місцеві літописи. В основу літописа покладено Галицько-Волинській звід 1246 р., складений в м.Холм, при князеві Данилові Романовичу, вихідний матеріал з Повісті минулих літ. У 1246 р. перероблено і доповненно у м. Володимері-Волинському, князь Василько Романович.

Основні ідеї Галицько-Волинського літопису:

Літопис складається з 2 частин (1201 і 1261 ) має прагматичний характер, центром уваги автора є князь Данило, допускається що було 4 або навіть 5 авторів. Автор підкреслює високі організаційні якості, схвалює зовнішню боротьбу з боярством. Друга ж частина приділена князю Васильку Романовичу. Ця частина носить характер літопису, має багато ставок з різних джерел. Існує думка, що на складені працювало щонайменше 5 авторів. Згідно думки дослідників в укладенні першої частини брали участь печатник Кирило, Холмський епископ Іван.

Стиль літопису близький до стилю «Слово о полку…»

Основна ідея – підтримка галицько-волинських князів об’єднати руські землі навколо Галича, автор виразив інтерес міцної князівської влади.  За своїм змістом й ідейної спрямованістю Галицько-Волинський літопис відобразив правління багатьох пікових дам про м.Галич, Львів, Холм, Луцьк. Літопис важливе джерело для вивчення південно-західної Русі.

 

1. Розвиток історичних знань в Російській централізованій державі (XV-XVI ст.)

У 15 ст. виникають літописні зводи. Є 4 найвідоміші:

1. Фотієв поліхром.
2. Московський літописний звід.

Який складається на основі місцевих літописів + при використанні сюжетів з новгородських літописів (які відрізнялися дуже детальним описом подій лише у Новгороді) + прославляли республіку.

Є загальна характеристика літописів 15-16 століття в Росії:

1. Створюються загальноруські літописні зводи, ідейна спрямування яких що Москва є центр.
2. Домінування тези про те, що центр Руських земель мандрував так: Київ-Володимир-Москва.
3. Посилюється інтерес до Європейської історії.
4. Зароджується ідея про богообраність Русі. Ця ідея була втілена в теорію: Москва – третій Рим. Сформульована монахом Філофеєм 1524 р.

Ця ідея проти поставлялася православної церкви  католицизму.

У 16 ст. виникають літописи.  Воскресенський, і Ніконівський літописи.

За наказом Івана 4 був створений так званий Ліцевой звод, називався так, як було багато ілюстрацій. 16 тис. ілюстрацій, з них понад 10 тисяч присвячені темі російської історії.

Структура – від створення світу до Івана 4. Мета – показати велич російської держави.

12 томів – 6 всесвітня історія, 6 – російська історія.

Особливість – використовуються архівні доки.

В цей період жив і працював Іван Семенович Пересветов. Залишив багато публікаційних праць в яких провідні ідеї – він виразник сильної центральної влади, засуджує боярство, дотримується думки, що людей потрібно оцінювати за заслуги, за активну зовнішню політику Росії, розвитку освіти й науки в якійсь мірі, Бог не віру любить, а правду.

В 1512 р. виник перший хронограф. Це новий напрям історично-літературний твору, на відміну від літопису ділив на 208 глав. Від створення Світу до Завоювання турками Константинополя. Хронограф носить релігійне спрямування, кожна глава закінчується мораллю.

«Степенная книга» К.Р – Іван 4 – 17 князів. Мета – довести що Іван 4 законний спадкоємець.

«Казанская история»

«Истории о великом князе Московским» - Андрей Купбський.

Козацька історія – праця немає назви, невідомий автор, можливо русич який був у полоні 20 років.

Взяли Канзань у 1554 р. Історія ділиться на 2 частини:

• Іван 4
• Штурм Казані.

 

7.Історична думка в Росії в 17 столітті.

Це період популярності природнього права, а також теорія суспільного договору, початок бере в Китаї в вченні Пао-Цзи (VI-V ст. до н.е.) в Греції – Арістотель, софісти, стоїсти. Найбільший внесок зробив голландський юрист Гюго Гроцій (1583-1645) та англійський філософ Гоббс.

Гоббс переклав на англійську мову історію Фукідіда. Гроцій видав Тацита, а сам був автором творів про республіку, праця «Про право війни і миру» переклав в Росії в 1710 р. працю Гобса Левідом. Слідом за Макіавелі інші гуманісти Гоббс і Гроцій твердили про божественне походження держави, її появу пояснювали людськими потребами і людським розумом. Гроцій вважав, що за своєю природою людина історія суспільна, тлумачив: в первісності не було приватної власності. В міру розвитку людства виникає приватна власність (С.Десницький), а значить виникають конфлікти, щоб протистояти цьому злу люди об’єднувались в державу. Згідно Гроцію держава «союз свободных людей заключенных ради соблюдения правды и общей пользы». За Гоббсом: в первісному стані не було держави, але заперечує тезу про те, що первісні люди прагнули до спілкування, а також він не погоджувався з Горацієм, що в природньому стані одна людина не відрізняється.

Історичне знання в Росії ділилось на 2 періоди (п.п.17 ст., і друга половина 18 ст.).

В першій половині в період смути вчених працю не було, але були твори: «Временное дияние Ивана Тимофеєва» и «Сказания Авраама Толицина» і два місцеві літописи «Повесть о роззорении Псова», «О бедах и скорблях». Два перші твори належали до офіційної версії, йдеться про смутний час, про безцарів’я.

3 листопада 1657 р. видається указ про створення Запасного приказу (Інституту історії) дяк Кудррявцев.

Завдання написати історії Росію від Івана 4.

1659 р. відомості приказу зникають.

1669 р. дяк Федір Грибоєдов пише незалежну історію Росії від давнини.

Мета = довести спадкоємність князів.

Ф. Грибоєдов вів переговори з Хмельницьким.

17 ст. в Росії закінчується твором – «Скифская история» Андрея Лизлова.

Скифська історія новий вид твору, вважає що людство рухається діяльністю розуму людей. Нашестя турків на Русь, історія Золотої Орди, стосунки Орди з Руссю.., історія Туреччини до 12 ст.

Зясовує причини чому словянські землі були завойовані.

Джерельна база, хронографи, казанські літописи, праця Куринського. Автор робить висновки.

 

1. Історичні знання в Україні в 14 – 17 ст.

 Це період суть російської центральної держави – період обєднання. Перважна більшість праць цього періоду, носять джерельний характер :

1.Західноукр. літопис (литовський літопис).Звеличується  Литовські князівства, князь Вітовт. Має  14 списків, 3 стосуються Укр(Супрасильський,Биховця,Баркула-Біський).

В 16-17ст. на українських землях інша епоха – історичні  знання являються складовою частиною освіти. В 16стю в Україні винникають братства. В Острозі- Острозька школа(нині академія). Вцей період виникає багато творів світського характеру:1.Густинський літопис 2.Київський невідом автор3.Львівський літопис авт. Михайло Гуналевський4.Острозький літопис кілька авторів.

Боплан «про укр. землі»,щоденник Еріх Лясота.

Хроніка  Феодосія Сафоновича  ігум. Мих. Монастир в Києві 1672р. , Синопсис Інокентія Гідзеля 1774. Праця Сафоновича цінне зібрання іст. джерел, які характ. Рівень освіти в 17 ст. Ділиться на дві частини 1.власне літопис, іст К. Р. до 1292 2.зібрання різних повістей з історії

Є карти 17 ст. а також літ твори.

Синопсис  поступається хроніці за глибиною змісту. Але написано легкою літературною мовою. Гідзель симпатизує Росії, прихильний возєднання . У ньому проводиться ідея згідно якої Лів. І Прав. Укр є володінням рос. Царів.

Епоха Хмельницького відсутня.

Підсумки 16-17ст.: 1.великі історичні твори, які небули літописами , виникли в 16 ст. 2. В 16ст. історичні події пояснюються не лише божим промислом , а й людськими вчинками 3.на поч. 17 ст. появляється в працях інтерес до діяльності історичної особи.4.помітним стає тенденція , що в творах відображено ідеологія народних мас.5.поширення знань серед народних мас призвело до появи друкованого підручника(Синопсис)6.збільшення кількість прикладних іст. праць з грецької мови7.Зявляється критичне ставлення до легенд про – 1.генеологічний звізок царів з імпер. Августом2. Про прикликання варягів.8.На характер помітнішою стає прояв національних рис в історіографії.9.міцно утверджується ідея самодержавства